Обсуждение:

Voytsik
3 мес.
#
>>26573
Як переклад просуваєтся ?

Як тільки здам сесію, то продовжу). Думаю тижні через 2.
AlfonsKnow
5 мес.
#
Як переклад просуваєтся ?
Ответы: >>26574
Voytsik
9 мес.
#
>>26570
Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)

Та ничего, уже привыкаю). Была сессия, скоро к хвостикам вернусь.
Amati
9 мес.
#
В соц. сетях не зависаю, не помню, не имени учетки, ни пароля, спасибо за и нформацию.
KUZY2X
9 мес.
#
>>26569
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?

Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)
Ответы: >>26572
Amati
9 мес.
#
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?
Ответы: >>26570
Voytsik
1 г.
#
>>26567
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?

Дякую, недописав)
AlfonsKnow
1 г.
#
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?
Ответы: >>26568
Swer15
1 г.
#
>>26564
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
При том если всё будет хорошо переведено с английского, или даже японского, то с украинского на русский можно переводить с минимальными потерями смысла. Хотя даже тут могут возникать сложности. Но ведь есть же с чем сверять)))
Voytsik
1 г.
#
Да, пока есть только иллюстрации, но перевожу как выходит, только вчера начал. Когда закончу 1 главу, открою её в открытый доступ. Если кому интересно, этот же перевод я выкладываю и на другом сайте.
Calm_one
1 г.
#
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
Ответы: >>26566
AdsliSotonist
1 г.
#
Почему на украинский переводят то, что я бы почитал на русском?.. 0_о
SaLapus
1 г.
#
Воу. Инновации? Нововведения? Крайне неожиданно.

Глава 3. Будьте обережними з підозрілими товарами з головного офісу

- Ласкаво… – відреагував Рауль на продзвенівший індикатор відкриття дверей. У цей час він перевіряв товарні квитанції щойно завезених товарів. Він негайно підняв голову й поглянув у бік дверей. Але як тільки він впізнав цю людину, то застиг на своєму місці позаду касового прилавка.

- Чи слід тобі робити таке страшне обличчя, коли ти вітаєш потенційного клієнта, Рауле Чейзере?

Велична красуня, одягнена в сліпучо-білу кофточку, підступила до прилавка. Її блискуче біляве волосся, ніби пасма шовку, тріпотіло позаду неї, коли вона промовила таку фразу, що звучала наче якийсь виклик.

- Чому, ти, тут…?

Айрі Альтинейт… або ж «Усі-А Айрі». Дівчина, з якою Рауль раніше змагався за звання найкращого студента у Школі підготовки героїв.

Якраз вона трохи більше як тиждень тому випадково зайшла купити магічні касети. Розчарування, викликане тим випадком, де вона просто сказала та пішла, досі жевріло в душі Рауля.

- Прийшла поспостерігати за своїм колишнім суперником, який працює касиром? – мимовільно Рауль перейшов на підвищені тони, на що Айрі просто знизала плечима.

- Як грубо з твого боку. Я просто прийшла за деякими покупками, поку-упками… Ну, оскільки я клієнт, то тут у мене є перевага, так що це не так і погано.

- А й справді…

Рауль несподівано наважився запитати в Айрі дещо, що засіло в його думках з того дня, як вона ретельно та гордо оглядала його місце роботи, стоячи як зараз перед прилавком.

- А чим ти займаєшся зараз?

- Ем…

- В тебе також була ціль стати героєм, правильно? Де саме тебе прийняли у твоїх пошуках роботи?

- Ах, ем… В-в охоронну компанію…

- ОХОРОННУ КОМПАНІЮ!? С-С-С-СЕРЙОЗНО!!???

Після того, як Рауль бездумно прокричав її слова як папуга, Айрі боязно кивнула.

- Т-так… Знаєш, навіть за умов мирного часу з такою великою густиною населення в Королівській столиці, а потім ще й депресія, яка у наш час стає проблемою на рівні цілого суспільства, рівень злочинності зростає, чи не так? Тож, я дуже зайнята кожний божий день, знав це? Але це варто робити, та й оплата зі страхуванням досить непогана, тому я задоволена, але… Ну, це відчувається ніби ти таємний герой, чи не так?

- Ува… Так гарно…

Рауль почав дуже ревнувати й засмучено схилився над прилавком. Він би зміг якнайкраще скористатися так тяжко здобутими навичками, якби був у службі безпеки. Принаймні це було б краще, ніж бути звичайним продавцем у магічному магазинчику… Коли Рауль вийшов з депресії та почав полювання за робочим місцем, такого роду роботи вже були переповнені колишніми героями. Й у випускника Підготовчої школи героїв не було права сказати щось з цього приводу.

- Як і очікувалося від «Усі-А Айрі»! Ти навіть за відсутності роботи знайшла таку пропозицію. Щиро поважаю тебе!!

- Ц-це не така й дивовижна річ, але… але для цього й справді довелося докласти чималих зусиль!

Айрі раптово кинула серйозний погляд на заздрісного Рауля, а в її очах проблиснула деяка понурість. Вона тривожливо провела рукою по своєму волоссю.

- Зараз… коли Геройської системи вже немає, ми не можемо очікувати на якусь державну підтримку, і мені зовсім не вистачає часу та грошей, щоб скоротити поголів’я демонів самостійно… Звичайно ж вони досі повністю не винищенні, не зважаючи на те, що ми повинні якнайшвидше з ними покінчити…

- Хее… – здивовано протягнув Рауль, ніби роздумував над її словами.

- Чому ж ми повинні з ними розправлятися? За це нас ніхто не похвалить, та й грошей з Золотого фонду підтримки ми не отримаємо. Знала це? А до того ж…

Якби ти спробувала поговорити з ними, ти б зрозуміла, що вони не такі вже й погані, як нам про них розповідали. Ну… Вони без жодного сумніву трішечки з причудами та нічогісінько не знають про цей світ. У момент, як Рауль спробував сказати такі свої думки…

Несподівано пролунав різкий удар від прилавка. Серце Рауль майже зупинилося.

- …!?

- Ти-и!!

Айрин кулак затремтів від люті, лежачи на прилавку, по якому вона щойно грюкнула. Вона кинула важкий погляд на Рауля.

- Ти не відаєш, наскільки мерзе-енними є ці створіння!? Ти знаєш, що ті жорстокі й підлі демони зробили з людьми!?

- Ем… ее…

- Я…

Айрі байдуже приховала свій запальний погляд, коли помітила, що Рауля до смерті перелякав такий її вражаюче грізний настрій. За мить вона поважно продовжила бесіду.

- Я не пробачу тих демонюк. Ніколи й нізащо. Я не пожалію жодного з них, знищу всіх демонів до єдиного. Демони – це мої… ні, вони закляті вороги всього людства.

Таким чином вона виражала свою тверду рішучість через щиросердечне обурення.

Якщо вже говорити про таке… Якщо я правильно пам’ятаю, її сім’я була…

Несподівано Рауль, як у тумані, пригадав чутки, почуті ним за час його навчання у Школі підготовки героїв. Його спина задрижала.

Так це було правдою… Звичайно ж, її нинішня рішучість певною мірою відрізнялася від часів навчання. Вірніше, від неї завжди відчувалося таке почуття. Вона справді хоче знищити демонів. Якщо ненароком вона прознає, що вони найняли на роботу демона, то без сумніву це добре не закінчиться… Стривайте.

Зрозумівши цей факт, Рауль здригнувся знову. Фіна – це не простий демон. Вона була тою, в кому тече кров Короля демонів, ненависного всім лідера демонів, що був коренем усього зла.

- Рауле! Куди мені слід це покласти?

Ой ні, він опинився в ще більш незручному становищі.

Як невчасно вона повернулася… Поганий знак.

- Хм? Що з тобою? – дехто підійшов до Рауля. Вона досі тримала в руках упаковку з магічними стрічками.

Срібноволоса дівчина-демон була відома як та, хто не вміє читати атмосферу. Вона подивилася на двох людей, що витріщалися один на одного по різні боки прилавку. Незабаром її обличчя заціпеніло, й вона відступила на крок назад, ніби переходячи в стан бойової готовності.

- Немає жодної покупки… Виглядає настільки злою… Й Рауль також на обличчя більш жалюгідний, ніж зазвичай… Тож це певно той клієнт, який має якісь претензії до нашого магазину!?

- Хе!? Скаржник… Ти про мене?

- Не прикидайся ідіоткою! Я прочитала довідник! Скаржники – це надзвичайно жахливі створіння! Вони такі створіння, що можуть стерти з лиця землі не лише магазин, а й всю компанію, якщо ми заподіємо їм щось погане!!!

- Ем… Ні… Фіно, вона не…

Фіна цілком пропустила повз вуха квапливе заперечення Рауля. Вона склала руки на грудях, начепила на обличчя одну зі своїх улюблених лихих посмішок й вибухнула страшенно істеричним сміхом.

- Га-га-га! Скаржник, угу… Ніколи б не подумала, що я на наткнуся на вас так скоро. Проте ви не так схожа на них, якщо вірити чуткам, що доходили до мене. Я є тою, в кому тече кров Короля демонів, і мене цілком достатньо, щоб впоратися з тобою… ЩОТИТАКЕРОБИШДОЗВОЛЬМЕНІПІТИРАУЛЬ!!!!

- АААААААА, ця дівчина є моєю знайомою!! Знайома та звичайна клієнтка! Вона не скаржник! Тож заспокійся ти вже!!!!

- Знайома…

У цей час Рауль тримав Фіну за шкірки, й вона щосили намагалася вирватися з його рук. Проте як тільки вона почула, що Айрі була знайомою Рауля, то притихла й забубоніла: «Так ось воно як…». Тоді Рауль послабив руку, відпустив її та повернувся до Айрі, яка стояла перед прилавком з розсіяним виразом на обличчі та протягувала йому свою руку.

- Я помилилася, так? Знайома Рауля та покупець! Я Фіна Бладстоун. Приємно познайомитися, людино!

- Лю…дина?

- А, цей, просто… Хм… Як би тобі пояснити… Це просто в неї такий рідний діалект! Типу як «Хай бро!», якесь таке привітання, зрозуміло? Таке ж саме ту-ут!

Практично в тупику Рауль відчайдушно видав таке пояснення. Айрі захоплено кивнула у відповідь.

- Ха… Що за незвична мода. Мене звати Айрі Альтинейт. Фіно-сан, де ти народилася?

- Айрі, яке чудове ім’я! Я народилася в Пекл… Е…!?

- У-у Пекворті, я правильно згадав!? Віддалене поселення на півночі, я правий!??

- Стопе, чи не сказала вона щось про кров Короля демонів чи подібне кілька секунд тому…

- Та це ж… Вона вигадує такі суперечливі історії. Маю на увазі, вона як дитина у середині підліткового віку. Тобто, у неї зараз складний вік, тож, будь ласка, не придавай цьому якогось значення!

- Та… Ой! Рауле, взагалі-то я не вигадувала, ти ж знаєш? До речі, я щойно згадала одну річ. Невдовзі має бути фестиваль, так? А ти знав, Рауле, що в царстві демонів ми приносимо в жертву живого демона, як подаяння богу зла…

- ТИ НАВМИСНО ТАКЕ ВИТВОРЯЄШ, ЧИ НЕ ТАААААК…!!??

Чесно кажучи, Рауль вже практично заплакав.

- Агов, хлопці… – її обличчя дещо напружилося.

Коли Айрі вже збиралося щось сказати, Рауль та Фіна раптово відвели погляд. Ці двоє помітили, що увімкнувся індикатор відкриття дверей, тож вони глибоко зітхнули й відчули тепло полегшення у своїх грудях.

- Ласкаво про-о-осимо…!

- Ласкаво…

Чому все так?

Айрі підняла голову й майже одночасно з ними зітхнула.

Коли Рауль і Фіна, які виконали свій обов’язок привітати покупців, поглянули на розгублену блондинку перед ними, вона раптово зашарілася та в наступну мить нахабно повернулася спиною до прилавка.

- П-покажіть мені свої товари! – промовивши це, вона хутко подалася вглиб магазину. Провівши її розгубленими поглядами, Рауль та Фіна перезирнулися між собою.

- І що це мало значити?

- Якась дивачка…

Пробурмотівши це, вони перевели погляди на чоловіка, який щойно увійшов до магазину.

Обличчя Рауля знову заклякло…

З деяким зволіканням Рауль спромігся натягнути на обличчя удавану усмішку, що мала дещо інший відтінок, ніж його звичайний робочий вираз обличчя, та злегка кивнув головою.

- А, вітаю, Ґіл-сане. Глибоко вдячний за твою тяжку працю.

- Глибоко вдячний за твою тяжку працю також. Менеджер на місці?

Фіна почала пильно вдивлятися на цього високого чоловіка з темно-русявим волоссям. На вигляд цьому чоловіку, який назвався Ґілом, було вже давно за двадцять. Підійшовши до прилавка з великою картонною коробкою, він байдуже відповів на привітання Рауля. Потім він почав розглядатися по боках, ніби шукав когось.

- А, менеджера сьогодні немає. Віце-менеджер зараз вийшов на перерву, але я можу покликати його. Тож що?

- О, ось воно як… Гаразд. Передай мої привітання віце-менеджеру пізніше. Було б непогано, якби ти не забув це зробити. Хоча ні, роби як знаєш.

- Агов…

Рауль відчув, що хтось смикнув його за рукав, і повернувши голову, він побачив збентежену Фіну.

- Щось твій вираз обличчя не здається дуже щасливим… На цей раз це вже скаржник?

- …!

Рауль поспішно наблизився до вуха Фіни й тихо прошепотів:

- Це Ґіл-сан…! Він з головного управління нашої компанії!

- З голови правління?

- Наш магазин належить до великої компанії роздрібної торгівлі. Тож в інших місцях також є наші магазини та… є головний відділ, що керує нами всіма.

- Хо-хо-хо, тож це ніби цитадель? Інакше кажучи, штаб-квартира – це те саме, що й палац Короля демонів… Зрозуміло!

- Так… Ну, приблизно так.

- Окей, тепер я розумію! – Фіна кивнула головою й знову повернулася до пана Ґіла.

Вона поклала руки собі на талію та спробувала нахабно зиркнути на пана Ґіла, хоч він і був на три голови вищий, ніж вона.

- Тобто, якщо виразити це у зрозумілих словах, то він немов проводить інспекцію лінії фронту, так! Певно, він стомився після важкої дороги! Й він навіть приніс нам подарунки! Як приємно, що він знає своє місце! Але що ж може бути всере-едині!

- Рауль-сан, що це за дитина? – запитав Ґіл-сан. Його вираз обличчя став серйозним, а голос був спокійним й неспішним. Як і раніше він тримав у руках коробку.

Рауль був враженим.

Це Ґіл Бренд, заступник завідувача з головного управління компанії Реостат. Його відділ підтримки займається переважно підсобно-допоміжними роботами, але також вони займаються такою діяльністю, як покращення проблемних магазинів та керівництво їх робітниками… Інакше кажучи, занадто зневажлива поведінка та слова Фіни можуть погано відбитися на ній, або якщо вже зовсім не пощастить, Фіну можуть звільнити з цього магазину. Не було б нічого дивного, якби через це до відповідальності притягнули б самого менеджера, який відповідає за адміністративні справи цього магазину.

- Ем… ця особа є нашим новим робітником на півставки. Це Фіна. Вона все ще має чимало слабких місць, тож ми її навчаємо… П-погляньте лиш на той факт, вона й досі може лише працювати за касою!

- … .

Пан Ґіл досі не проронив ні слова, і мовчки спозирав з висоти свого росту вниз на Фіну. Здавалось, його зовсім не хвилювали відчайдушні спроби Рауля виправдати її.

Нарешті він перевів погляд на Рауля й несподівано сказав:

- Хіба вона не мила!

- Ем… що?

- З моєї точки зору вона занадто вродлива. Угу. Загальноприйняті стандарти краси, як у нашої красуні Сеари також гарні, але чомусь ця аура непорочної дівчини також… є дуже…

- Ви сказали… мила?

Рауль мимовільно перевів погляд на цього демона. Чому він це зробив, він не зміг би сказати. Фіна розсіяно роззявила рота й споглядала на пана Ґіла з таким же тупеньким виразом обличчям, як і завжди… чи принаймні так повинно було бути.

Але… сріблясті пасма волосся, яке опадало на її витончені щічки, і ці невинні великі-великі блакитні оченята…

Коли він поглянув ще раз, то зрозумів, що нещодавня непричесана голова набула досить приємного вигляду після ретельного миття шампунем. Він практично міг би переплутати її з кимось іншим. А втім, він трохи жалкував, що на словах та діях вона залишалася такою, як і раніше. А як вона одягнула цю дівочу форму, то в ній неможливо було помітити щось окрім її шаленої вроди…

- Ні, не важливо. Вона така… ем…

Почувши ці слова, Рауль прийшов до тями. Пробурмотівши щось до себе, пан Ґіл поклав на прилавок велику коробку, що приніс з собою, та знову повернувся до Фіни.

- Хм… Навіть як для нового співробітника чи робітника на півставки твій говір та дії не відповідають статуту нашої компанії. Чи не так? Наприклад, хоч ти й миленька – це, звісно, добре, але це не те, що нам потрібно, – поправивши окуляри, проказав пан Ґіл у своїй звичній байдужій манері.

- І ось тому ми негайно розпочнемо індивідуальну співбесіду. Я надам тобі декілька серйозних настанов щодо обслуговування клієнтів. За закритими дверима… лише ми двоє… дуже детально…

- Ем? Т-так…

- Ґіл-сан, я без жодних вагань зателефоную у відділ внутрішніх справ, ти ж розумієш?

- Гаразд, тоді перейдімо до справи, – пан Ґіл вправно змінив тему, почувши різкі слова Рауля.

- Так ось, – продовжив він. – Тут містяться деякі новинки, які потрібно прилаштувати до інших товарів. Тож занесіть цю коробку на торговий майданчик, – він моментально випалив це пояснення щодо коробки, на яку він вказував рукою.

- А що… там?

- Магічний очищувач повітря, – без запинки видав пан Ґіл, не звертаючи увагу на дещо роздратований тон Рауля.

- Його ціна цілком адекватна, та в нього вбудований «захист від дурнів», що позитивно вплине на його продаж. Також на цей пристрій є рекомендація від пані Майї з комерційного відділу.

- Ах… тобто все так… – відказавши щось таке у відповідь, Рауль безтурботно підніс магічний сканер штрих-кодів до нижньої частини коробки. Проте, як тільки інформація про товар показалася на екрані касового апарату, очі Рауля полізли на лоба.

- Стривай, чому ціна настільки низька!!? Ґіл-сан, а з цим точно все добре? Я ніколи не чув раніше про цього виробника…

- Не хвилюйся, з цим проблем немає. Виробник не є якоюсь нікому не відомою особою.

- Ну, але хіба ж це не Майя отримала оту магічну сушильну машину від дивного виробника, який наступного ж дня опинився на грані банкрутства? Вона стискувала одежу до абсурдно малих розмірів. Виникло чимало труднощів, щоб впоратися зі скаргами її покупця…

- Ой, лишенько! Вже так пізно. Я мушу бігти до наступного магазину.

- Ей, постій!

- Будь ласкавий, надішли сповіщення з фото торгового майданчика через МІТ-мережу, як тільки закінчиш. Фіно-сан, проведімо наступного разу приватну співбесіду, гаразд? Ну все, я побіг!

Бадьоро помахавши рукою, робітник з головного управління категорично пішов від прилавка. І перш, ніж вони встигли це усвідомити, його силует розвернувся й зник за дверима.

- … .

Якусь мить Рауль остовпіло стояв на місці, але невдовзі його очі опустилися до касового прилавка, й він ще раз подивився на велику коробку, яку залишив той чолов’яга. Він стомлено зітхнув. Якщо така громіздка коробка стоятиме там, вона, ймовірно, перешкоджатиме вести бухгалтерський облік. Дідько! І чому ті типи з головного управління такі…

- Очищувач повітря…

Коли Рауль підняв коробку з виснаженим виразом обличчя, Фіна витріщилася на неї повними цікавості очима.

- Інакше кажучи, це пристрій, що очищає забруднене повітря. Я права? Люди й справді дивовижні, хах, – вирвався повний захоплення голос Фіни. – Мати можливість купити предмет, який може принести мир у всьому світі… у звичайнісінькому магазині!

- Ну, це не така вже й дивовижна річ. Насправді, він не може перешкодити забрудненню. У дійсності він ледь здатний очистити кімнату розміром з 6 татамі (трохи менше 10 метрів квадратних) чи офіс менеджера.

Хоч Рауль і відкрив їй гірку правду, але іскриста цікавість в очах Фіни не згасала.

- Агов, Рауле-е! Все ж буде добре, якщо ми протестуємо товари для показу покупцям, чи не так? Мені та-ак хочеться спробувати його!

Поки надокучлива Фіна продовжувала чіплятися до Рауля, він перевів погляд на торговий майданчик та розгублено почухав потилицю.

Це був звичайний робочий день для надзвичайно безлюдного магазину. Зараз був обідній час. Коли Рауль більш-менш оглянув приміщення магазину, він не зміг помітити хоч когось, кого можна було б назвати клієнтом. Айрі у рахунок не бралася. До речі, вона у цей час тинялася без діла у відділі всяких різних магічних товарів. Перевірка товарів була тим, що він зазвичай робив після закриття магазину, але… за такої ситуації… ну, хоч це й буде дещо клопітною справою, але проблем бути не повинно.

- Гаразд, покінчимо з ним раніше, тож і більше часу залишиться потім. Згоден, випробуймо його.

- Так точно! – бадьоро вигукнула Фіна й з превеликим задоволенням почала похапцем розпаковувати коробку. Вона виявилася розпакованою досить швидко й лежала на підлозі біля ніг Рауля, який у цей час знову почав наводити порядок з товарними чеками.

Видобутий з коробки прямокутний предмет був білого кольору й був настільки малий, що поміщався у долоні Фіни. По центру в його передній частині був прямокутний отвір, що проходив наскрізь весь предмет. А на його верхній грані розташовувалося безліч різноманітних перемикачів.

Фіна деякий час лиш мовчки проглядала інструкцію до пристрою і нарешті боязко простягнула руку до одного з перемикачів. Її обличчя набуло лагідного виразу.

А тоді…

- Агов, Рауле…

Рауль почув, як його раптово покликали, тож він припинив рухи руками й кинув погляд на Фіну.

- Що це? Чому воно не працює?

- Ну…

- Коли я увімкнула потрібний перемикач, зсередини щось вийшло, – вказуючи на лежачий на підлозі очищувач повітря, Фіна повідомила Раулю дещо дивні подробиці.

- Що? – бовкнув Рауль украй здивованим голосом. А тоді він повернув голову у вказаному Фіною напрямку… і там він побачив це.

Не вагаючись ні секунди, Рауль щосили жбурнув геть товарні чеки, які тримав у своїх руках.

З очищувача повітря за секунду вирвалася купа «рук»…

З отворів, які розташовувалися у передній та задній частині пристрою, ніби вистрелили у всі боки хвилеподібні чорні, ніби зі слизу, «руки», що нагадували собою зміїні тіла.

- Тепер я все зрозуміла… – промовила Фіна, ніби погодилася з якимись своїми думками. А в цей час Рауль заради власної безпеки підсвідомо відступив на крок назад.

- Тобто, якась така річ очищує повітря від пилу та пилюки, так? Люди й справді крутезні…

- ЦЕ НЕ ТЕ, ПРО ЩО ТИ ПОДУМАЛА…!

Коли Рауль автоматично викрикнув їй у стилі цуккомі, його долоні почали пітніти.

- «Відьмині Руки»…

Хоч він й не бачив чогось подібного до цього часу, але він не сумнівався, що його здогадка правильна. Такі штукенції представляли собою шалену магічну енергію, яка виникла з помилки в контурі магічного предмета… Бракований товар!

Всередині магічної схеми, яку поетапно розробляв якийсь МІ, частенько виникали ненормальні дефекти та помилки. Особливо таке траплялося, коли він робив її самостійно. В результаті такого дефекту в контурі могли виникнути найнеймовірніші ефекти в роботі самого предмета. Не застраховані він цього навіть такі дешеві товари, як магічна лампа. Тож всі магічні пристрої зобов’язані проходити ретельну перевірку. Але навіть якщо існувала така перевірка, завжди знаходилися товари, які уникали її. Як наслідок цьому, на ринок потрапляли браковані товари…

- Фіна, вимкни перемикач! Хутко!

- Навіть якщо ти це кажеш… – пробурмотіла Фіна й поглянула на такий «проблемний» очищувач повітря.

- З нього чомусь вирвалося стільки цих штук, і поки вони не зникнуть… Я ніяк не зможу підступити до пристрою…

- Фіна-а!

Несподівано з увімкнутого пристрою вискочила одна «рука» й спробувала схопити ногу Фіни. Рауль тут же вхопив довгу лінійку з касового прилавка й вдарив по загостреному кінчику «руки».

- Спасибі, Рауле!

Замість самої Фіни «рука» схопила лінійку, яка за мить зникла у вихру «Відьминих Рук». Проте це «створіння» так просто не здалося, воно за якусь мить простягнуло у напрямку Фіни вже дві інших «рук», й наближалося ще кілька. Наступного разу, навіть якщо вони прийдуть одночасно…

- Дідько!

Невдоволено цокнувши язиком, Рауль витягнув канцелярське приладдя, що нагадувало підставку для ручок та іншої всячини. На цей раз він взяв звідти ножиці, які, ймовірно, мають найкращі наступальні можливості.

Проте Фіна також не гаяла часу. Оскільки вона була демоном, то вона мала гарні фізичні здібності. Тож вона прослизнула під парою «рук», що намагалися впіймати її, та відстрибнула за межу їх досяжності. Круто! Вона щось та й вміє.

Пересвідчившись, що Фіна успішно уникла небезпеки, Рауль також відступив назад й торкнувся рукою свого InCom.

«Віце-менеджер! Віце-менеджер! Надзвичайна ситуація!»

Він повернув прикріплений до комірця мікрофон та викрикнув у нього.

«У нас бракований товар збожеволів, і з’явилися «Відьмині Руки»… Мені й справді шкода зривати вашу обідню перерву, але поверніться, будь ласка, якомога швидше!»

Проте…

«Віце-менеджер!? ВІЦЕ-МЕНЕДЖЕР!!!»

Скільки він не кликав, йому ніхто не відповідав, хоч віце-менеджер повинен був знаходитися у цей час у кімнаті відпочинку.

- Дідько… – скрипнув зубами Рауль. Може він просто зняв з вуха свій InCom та мирно дрімає у кімнаті відпочинку, що знаходиться на другому поверсі.

«Я піду та подивлюся за віце-менеджером!»

Фіна також почула слова Рауля й, здається, прийшла до того ж висновку. Як тільки вона проказала це через канал зв’язку магазину, то одразу ж розвернулася та стрілою побігла сходами до кімнати персоналу.

«Тоді зроби це!» – крикнув Рауль їй, а сам зіткнувся з очищувачем повітря, який на даний момент перетворився у справжнісіньку хмару «рук».

І в той момент…

- Щоб називати себе спеціалізованим магазином, у вас не вистачає ряду товарів, тож…

Рауль почув удалині дівочий голос, що йшов від іншого краю полиць.

- Ну, я б здалася вам абсолютно невдячною особою, якби нічого не купила. Тож цього разу я візьму…

- Лайно… – мимовільно вирвалося у Рауля. Він же… зовсім забув про присутність одного клієнта!

- АЙРІ-І-І!!!!!

Викрикнувши її ім’я, Рауль спробував кинутися до неї. Але було вже пізно.

У момент, коли Айрі преспокійно викладала якісь товари на касовий прилавок, до неї ринулися незліченні «руки». Рауль спробував було простягнути руку в її напрямку, але вона безсильно опала, й він застогнав. Це не спрацює… Я не зможу її дотягнутися до неї… Її з’їдять!

Проте…

Пролунав якийсь звук.

На очах Рауля, який намагався врятувати свою знайому, Айрі з дивовижною швидкістю відштовхнула «Відьмині Руки». Щойно вона пропустила їх десь за волосину від себе, то другою рукою завдала такий нищівний удар, ніби ця рука була справжнім мечем. Цей маневр прибив «руки» до підлоги.

- Дивовижно… Як і очікувалося від «Усі-А»…

- РАУ-УЛЬ ЧЕ-Е-ЕЙЗЕР!!

У мить, коли Айрі помітила силует Рауля, що вагався неподалік, то вона рвонула до іншого прилавку. Її крик й справді був переповнений гніву.

- Що це таке!? Що це за створіння!? Що це за звивисті чорні штуки!? Це один з твоїх співробітників!??

- Не сказав би… У нас сталася певного роду надзвичайна ситуація…

- Стривай… Якщо вже каса не використовується в даний момент, то чому б ти хоча б не повісив на ній табличку «перерва»! Що б ти робив, якби з покупцем щось скоїлося!? І ти ще смієш називати себе професіоналом!!!

- Е… Стопе…Чому у такий момент ти кепкуєш з мене?

«Хоча… Це й справді поганий вчинок з мого боку, що не почепив табличку! Блін, але ж зараз не час для цього!!» – пронеслося в голові Рауля.

- У нас немає часу для таких дрібниць! Хай там як, давай вибіжімо з магаз… ПОЗАДУ ТЕБЕ-Е!!

- … !?

Одна з «рук» зайшла до Айрі зі спини.

Айрі спробувала швидко повернутися, але застереження Рауля прозвучало занадто пізно. Ця «рука» підібралася зі сліпої зони обох, й вже за мить обвила її груди, що були сховані під її білосніжним камісолем.

- Стрива… Ні-і-і…!!! – заверещала Айрі та спробувала струснути «це», але у неї не залишилося можливості виправити ситуацію: до неї стрімко наблизилися безліч інших «рук».

Дві руки обвили її, починаючи з плеч та до самих бедер. Вже за мить кінцівки Айрі були скованими, і її підняло високо в повітря.

- Оп… Опусти мене вниз!! Ти… НЕГАЙНО ОПУСТИ МЕНЕ НА ЗЕМЛЮ!!!

- Стривай… О! У тебе все добре?

- А ЩО, ВИГЛЯДАЄ ТАК, НІБИ У МЕНЕ ВСЕ ДОБРЕ!!!!!!!??

Обвившись навколо витонченого одягу Айрі, «руки» міцно перехопили руки та врізалися в її шкіру. На щастя, не здавалося, що у неї виникли труднощі з диханням.

Рауль спробував наблизитися й врятувати Айрі, але його одразу ж збило з ніг, й він поспішно відкотився назад.

- Оу… Ти ж тепер підробляєш якимось охоронцем, чи не так!? І ти не можеш вислизнути?

- Не вимагай від мене неможливого!! – зарепетувала почервоніла Айрі, дивлячись вниз на Рауля. Здавалося, у неї не було жодного виходу з цієї ситуації.

- У мене немає жодного магічного предмета… й ти не захочеш, щоб я боролася з таким створінням оцією магічною зубною щіткою!? Я ж ще навіть не заплатила за неї!

- Та-ак, тут ти права, хах…

Навіть у цій надзвичайній ситуації вона залишається чесною…

Аж в Айрі скрикнула зовсім іншим голосом, ніж до цього:

- КЙАА… Ні-і, чому зараз воно заповзає під мій одяг!!!?

- Щ-що ти сказала…?

На очах Рауля, якого до глибини душі потрясли ці слова, Айрі несамовито викрутила свою верхню частину тіла.

- Стрива… Зупинись, ідіот!! НІ-І-І!!! Я СКАЗАЛА НІ! ЗУПИН…

Її зазвичай впевнені очі тепер рясніли слізьми. А ці вищання, що виривалися з її рота… Вона нестямно вертіла своїм тілом, яке обвивали ці «руки». У її голосі промайнули нотки похітливості.

Власне, якого дідька воно залізло під її одяг? Невже лиш для того, щоб змусити її видавати такі звуки? Дідько… Ці «руки» переді мною закривають її, тож не зовсім зрозуміло, що там коїться… ПРО ЩО Я БЛЯХА-МУХА ДУМАЮ У ТАКИЙ МОМЕНТ!!!

- Ой! Айрі!? АЙРІ-І!? Та щоб тобі пусто було!

- Рауле! У нас проблеми! – почувся чийсь голос. Коли Рауль повернувся в бік гучного тупоту, то помітив Фіну, яка вискочила з кімнати персоналу, ледь не падаючи.

- Віце-менеджер… Він не тут! Він залишив записку: «Я пішов обідати»!

- ВІЦЕ-МЕНЕЕДЖЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕР!!!!!!!!!!

А перед Раулем, який не задумуючись про наслідки обурено закричав на весь голос…

Фіна нарешті добігла до торгового майданчика та мимовільно сковтнула, зрозумівши ситуацію.

- Та це ж Айрі! – одразу ж вигукнула вона та прижмурила свої блакитні очі.

В душі Рауля заворушилося якесь недобре передчуття, й він схвильовано викрикнув:

- Дурна! Про що ти дума…

Проте…

- Я повинна врятувати її!

У наступну мить маленька дівчина різко відштовхнулася від підлоги, навіть почувся звук хлопка, та кинула своє тіло у напрямку рою в’юнких «Відьминих Рук».

- ФІНА-А!!!?

Тоненькі руки та ноги Фіни одразу ж покрилися кількома шарами «рук» смоляного кольору. Але їй успішно вдалося схопити Айрі під руку.

- Щ-що ти робиш!?

Айрі збентежено перевела погляд на цю дівчину, яку затягувало у вихор «рук». Проте очі Фіни не містили жодного натяку на сумнів.

- Хоч кінець світу, але я мушу захистити наших покупців у першу чергу. Це чітко прописано в довіднику!

- Але ж у цьому немає сенсу, якщо тебе зловлять також. Ти це розумієш?

- Авжеж!

- Я не про те! Чи тебе не зловили вже!?

- Ну, відчуття дещо непристойне, але… Хм… У мене все добре…

«Руки» поступово обгортали її тіло, не залишаючи жодного відкритого місця. Та все ж вона відчайдушно простягнула досі вільну руку та якось вмудрилася схопитися за одну з «рук», які закутували Айрі. Коли вона потягнула за її кінець, то у розпачі спробувала вивільнити Айрі з цього полону.

- Я… Обов’язково врятую тебе! Неодмінно… Неод… мінно…

Її щічки дивним чином зашарілися. Здавалось, її вираз обличчя перекривився від страждань, які вона намагалася витримати. Й знову одна з «рук» почала витися по її стегну…

- Та…!

Він не мав часу на безглузді вагання…

Спритно повернувшись назад, Рауль почав було викрикувати якусь лайку, але хутко пірнув під прилавок та прослизнув крізь «Відьмині Руки», що спробували схопити його на додачу.

Магічна сила людей мала надто малий тиск, щоб тягатися з магічним опором атмосфери. Йому був потрібний предмет з високою магічною провідністю, щоб спрямувати свою магічну енергію у потрібному напрямку. Він стрімко відкрив дверцята шафки з засобами для прибирання, й, проштовхуючись крізь віники й совки, що падали на нього, Рауль знайшов це… Бінго!

Цей предмет, який використовували для запобігання злочинам, виглядав досить дешево, та його всього покривав немалий шар іржі (певно, ним не користувалися роками), але… це набагато краще, ніж лінійка.

Зробивши повільний вдих, Рауль закрив очі та зосередився.

І в цей момент…

Рауль поринув у стан надзвичайного зосередження, при якому, здавалось, весь світ розчиняться.

Раптово у повітрі зблиснули кілька сліпучих сріблясто-блакитних лез.

Водночас з цим зникло те неприємне відчуття, яке переживали тіла дівчат. Вони досі не мали гадки, що саме сталося, але вже почали спокійно дихати у стані несподіваної невагомості, в яку поринули їх тіла.

- … !

- КЙА…!

Після цього «Відьмині Руки» націлилися на нову жертву, але…

Перш ніж «руки» спромоглися впіймати тіла дівчат, які падали з висоти…

- [ПІДНЕСЕННЯ]!

Їх знову перерізали сліпучі леза.

Парубок з фартухом блискавично стрибнув перед ними двома, й за мить він торкнувся сліпучого клинка та розрубив кілька найближчих «рук».

На цей раз вони вже точно зрозуміли, що відбувається.

- РАУЛЬ!?? – викрикнули вони.

- Ти запізнився…!

- [ПОНИЖЕННЯ]! Пробачте…

Рауля збили з пантелику безпідставні звинувачення Айрі, тож він розгублено почухав потилицю, ніби сказав: «Моя вина».

- Минуло вже два роки, коли я востаннє використовував таку магію… Тож у мене бракувало рішучості… А якщо казати все як є, то Фіна! Не потрібно було стрибати туди. Це вже виходить за рамки здорового глузду!

- Рауле, ти можеш використовувати магію?

- Типу того, – спокійно кивнув Рауль та міцніше взявся за свій сяючий меч. – Моя магічна сила дещо вище середнього рівня, і я не можу сприймати магічні поля як бувалий МІ. Та все ж щось я вмію!

- Погляньте який він скромний… – зітхнувши пробурмотіла про себе Айрі, стоячи в цей час за Раулем.

- Ця магічна схема знаходиться на тому рівні, що навіть першокласному магічному інженеру потрібно буде кілька хвилин, щоб розібратися в ній. А цей дивак впорався з нею за лічені секунди.

- Ха-ха, як смішно. Але дякую!

- Взагалі-то, я не хвалю тебе. Просто у тебе досить гарна здібність концентруватися, – проказала Айрі та піднялася на ноги. Фіна здивовано подивилася на сяючий меч крізь пальці Рауля й також підвелася.

- У тебе є інший меч? Я можу… допомогти тобі, Рауле Чейзере!

Проте Рауль заперечно похитав головою на пропозицію Айрі.

- Ні. Краще постій позаду.

- Т-ти що, вздумав покрасуватися у такий момент? Зараз не час для цього…

- Ні, справа не в тому.

Кинувши мимовільний погляд на Айрі, яка, здавалось, от-от вийде з себе, Рауль кивнув у бік Фіни.

- Як вона… Як Фіна сказала, ми не можемо дозволити нашим покупцям потрапити в небезпечну ситуацію. Тож прислухайся до моїх слів. Покупці повинні бути лише покупцям, «Всі-А»!

- Та…

Вона досі виглядала так, ніби їй не терпиться щось сказати. Проте замість цього вона закрила рота й неохоче відступила. Коли вона погодилася з ним, Рауль поглянув на Фіну.

- Фіно, ти ж… не можеш використовувати магію?

«Ти ж демон, чи не так?» – хотів сказати Рауль, але вчасно схаменувся та перевів тему. Хоч Айрі відступила назад, але якби вона почула це, то були б нові проблеми.

- Мені шкода, Рауле… – схилила голову Фіна, з жалем похитала головою й поглянула на Рауля. – Я ж досі «не пробуджена». Поглянь, мої очі не червоні. Чи не так? Якщо я й можу використовувати якусь магію… то я фізично не зможу застосувати її. Тому вважай, що я не можу використовувати магію.

- Розумію, ось воно як…

Кивнувши, Рауль витер піт на лобі. Фіно була спритною та моторною дівчиною, але він не міг очікувати від неї надто великої допомоги у битві.

Хоч він і відмовився від допомоги Айрі, але ситуацію не можна було назвати надто зручною для нього. Очікувалося, що після його маневру кількість «рук» зменшиться, але відбулося якраз навпаки: воно не тільки встигло відновити відрубані «руки», перш ніж він встиг це усвідомити, а й зараз їх стало в рази більше.

Рауль з раннього дитинства більшість часу проводив за різноманітними тренувальними вправами. Хоч він був впевнений щодо своїх навичок з Магічними Схемами, йому навіть траплялося самому розробляти ту чи іншу схему. Але тільки це була трохи сумнівна справа. Бо Рауль сумнівався, чи його творіння, в які він вкладав 15 Кілобайт своєї магічної енергії, могли бути надійними. Навіть якби йому якимось дивом вдалося спроектувати [Магічну потужність (Сила струму)], то йому б довелося зробити це не менше трьох разів, щоб знищити ці «руки». Тож, якби він пішов з таким божевільним планом дій, його шанси на перемогу були б мізерними.

І якого дідька саме він повинен це робити…

- Воно повернулось!

Погляд Рауля мимовільно здригнувся від такого несподіваного викрику ззаду.

- Коли «руки» підняли нас раніше, я змогла добре розгледіти їх! Їх щільність не сильно змінюється, але мені здалося, що слабким місцем є їх зворотна сторона!

- Спасибі! Тоді ходімо, Фіно! – подякував Рауль та поклав одну руку на прилавок. Потім він відштовхнувся нею, перестрибнув через столик та чимдуж помчався у напрямку торгового майданчика з цими «руками». Слідом за ним у підлогу врізалася Фіна.

- Пам’ятаєш довідник, чи не так? Я приберу ці штукенції з дороги, а ти прослизни ближче та вимкни перемикач!

- Вас зрозуміла!

Кивнувши у відповідь, Рауль махнув чарівним мечем донизу й викрикнув:

- [ПІДНЕСЕННЯ]! 3000 ампер!

У магічну схему меча, який він тримав у свої руках, хлинув сильний потік магічної енергії, від чого меч засяяв ще яскравіше.

Як Айрі й казала, зворотна сторона «рук» виявилася занадто вразливою в порівнянні з їх передньою частиною. Як тільки Рауль безжалісно відрубав «руки», що трапилися йому на шляху, він стрімким ривком наблизився до пристрою. У цей момент з його поля зору зникли практично всі «Відьмині Руки», і його меч досяг майже самої поверхні очищувача повітря.

- Фіна!

Проминувши Рауля, Фіна стрибнула й упала на коліна біля очищувача повітря. Хоч її почали потрохи відтісняти новостворені руки, але вона простягнула свою тендітну рученьку вперед й торкнулася одної кнопки. І тоді…

Темні «руки», яких так багато маячило навкруги, одразу ж зникли…

- М-ми це зробили…

Рауль упав на коліна там, де й стояв. Здалося, ніби всі сили покинули його тіло. Але яку легкість на душі він відчував…

До того ж він використав більшу частину своєї магічної сили й дійшов до межі своїх можливостей. З порожньою головою Рауль повільно повалився на спину й безсильно усміхнувся, як якийсь дурник.

- О боже ти мій… Ну чому всі товари, які нам надсилає головний штаб, ні на що не годяться…

Раптово Рауль відчув, що за ним хтось спостерігав. Він мимовільно повернув голову й закляк на місці.

Біля входу в магазин по ту сторону великого скла стояв один чоловік, який, здавалося, безтурботно розглядав безлюдну дорогу перед магазином. У нього була опущена голова та плащ з високим комірцем.

До цього типа, який повернувся на каблуку й за секунду покрокував геть, коли його помітили, Рауль відчув деяке неприємне передчуття. Однак у ту мить, коли Рауль спробував піднятися на ноги…

- ДИВОВИЖНО!!!

Цілком спантеличений Рауль обернувся на крик. Перш ніж він встиг це усвідомити, до нього щодуху побігла Фіна. На її щасливому обличчі грала величезна посмішка.

- Рауль, ти дивовижний!!! Ні, я кажу правду. Це було надзвичайно круто! У мене навіть серце забилося швидше… Рауль! Ти ДИВО!!!

Коли вона це говорила, її збуджений голос був схожим на визги, а все обличчя залилося рум’янцем. З іскорками в очах вона схопила Рауля за рукав його одягу, та без жодних умовностей щиро захоплювалася ним.

- Рауле, ти такий крутезний! Хочу бути такою, як Рауль!!!

- Ну…

Такі надмірні похвали розчулили Рауля. А погляд цієї схвильованої дівчини бентежив його.

- Ну, може я й можу виглядати, як зараз… Але ти ж знаєш… Я колись хотів стати героєм…

- Ем…

І в цей момент.

Чомусь у нього виникло відчуття, ніби обличчя Фіни заледеніло. Рауль, який не забув це неприємне почуття, спробував відкрити рот.

- Мм? Що відбувається? Що тут в дідька сталося? – несподівано почувся чийсь безтурботний голос.

- ВІЦЕ- МЕНЕ-ЕДЖЕР!

Перед двома співробітниками, які практично одночасно повернули голови на голос, стояв віце-менеджер. Він витріщився на хаос розкиданих біля касового прилавка товарів та незадоволено подивився на них.

- Е… Чому тут такий безлад? Це сталося, коли я обідав гамбургером неподалік?

- Як би сказати… Там з головного управління…

- Головне управління? Раптово не той вусатий менеджер? Чи може той підступний тип в окулярах?

- Так, то був Ґіл-сан, – стомлено зітхнув Рауль. – Нещодавно Ґіл-сан приніс цей очищувач повітря, але… Гадаю, краще повернути його.

****

Лайно… Жодних сумнівів, сьогодні ми пережили дещо жахливе.

На небі визирав молодий місяць та ще тьмяні зорі. Вимощена бруківкою дорога тягнулася кудись вперед. Шлях освітлювали магічні ліхтарі.

У будинках довкола починало згасати світло. І по цій дорозі стомлено крокував Рауль. Він прямував додому. У його руці був паперовий пакет з бутербродом. На пакеті виднілася етикетка зі знижкою. З його рота мимовільно вирвалося зітхання.

«Ох, і що це було. Та магічна схема була на такому рівні, ніби п’яний МІ заплющив очі та малював її курячою лапою. Для початку, як колишній магічний інженер, я бачив «Відьмині Руки» лише двічі… Ймовірно, це не стане перебільшенням, якщо то була прихована зброя під ім’ям «очищувач повітря». Ми можемо й повинні подати в суд на них. І негайно.»

За словами віце-менеджера, який швидко оглянув магічну схему того пристрою, той очищувач повітря був настільки несправним, що ставало смішно. Ну, а причиною, через яку він прийняв таку лиху форму, як «Відьмині Руки», скоріш за все стала сама Фіна. Бо вмикаючи пристрій, вона влила у нього свою надто велику магічну енергію.

- Хм?

Несподівано Рауль підняв голову.

По алеї перед його очима проходило чимало веселих людей.

- О, чи це не Фіна? - ненароком вирвалося в Рауля, коли одна людина пройшла під вуличним ліхтарем.

У світлі магічних ліхтарів зблиснуло сріблясте волосся та невинний погляд, який він вже звик бачити на роботі.

Якщо він правильно пам’ятає, то він покинув своє робоче місце раніше неї. Але, схоже, вона обігнала його, поки він зупинявся в одному продуктовому магазинчику, що досі працював.

У момент коли він захотів спробувати покликати її, він передумав. Адже до його дому зовсім небагато залишилося… та й…

Після того дурдому зовнішній вигляд Фіни був дещо дивним…

****

Околиці касового прилавка та самої каси були в жалюгідному стані. Все було потрощено, та жоден не прикріплений елемент інвентару магазину не був на своєму місці. Зрештою Рауль з іншими не встиг привести магазин до нормального стану, хоч і займався цим весь залишок робочого часу. Тоді Фіна підбирала розкиданий інвентар та товари й розкладала їх по потрібним полицям та стелажам. Весь час вона мовчала, ніби роздумувала над чимось.

- То було справжнісіньке лихо, чи не так? Я радий, що ніхто не постраждав, але при такій ситуації ніхто не може сказати, коли ми зможемо взяти перерву…

Навіть коли він бадьоро спробував завести з нею розмову, щоб розвіяти її поганий настрій…

- Та-ак… – вона продовжувала розсіяно відмахуватися від нього.

- А-але Айрі також дивна, чи не так? Не зважаючи на те, що вона теж постраждала від такого роду створіння, вона зайшла так далеко, що отримала нашу MemberCard…

- Та-ак…

- Хоч вона сказала: «Така невелика знижка?». Ха-ха, їй не потрібно було додавати це.

- Та-ак…

- … .

Рауль притих, бо Фіна здавалася такою неприступною й ніби не від світу цього.

****

Й після тої «розмови» Фіна була замкнутою в собі. Навіть як він окликнув її, коли зачинили магазин, вона ніяк не відреагувала. Страшенно відчужена поведінка.

О Боже… І що це повинно означати? Вона побачила мою магію й так здивувалася. Стільки разів вона повторювала фразу «дивовижно»…

А після з невідомих причин стала такою похмурою. Коли він поспішливо відвів погляд від провулку, в якому вона зникла, то зиркнув на паперовий пакет в руках.

- Завтра потрібно буде прийти з самого ранку, щоб встигнути прибрати магазин до його відкриття, тож краще повечеряти й одразу ж лягати спати, – пробурмотів про себе Рауль.

Як тут він почув тихий, але різкий звук, що, здавалось, розірвав вечірню тишу.

Звук відбився ехом в його вухах. У ньому очевидно відчувалася нотка терміновості. А потім…

За мить Рауль зірвався з місця та побіг.

«У цьому немає нічого поганого, – переконував себе Рауль. – Це лише звук. Той самий звук, коли я проводив тестові випробування магічних сигналізацій».

І якщо це той самий звук, то його джерелом повинна бути…

Рауль повернувся в напрямку звуку. Він вже був готовий кинутися в погоню за невидимим ворогом.

У ту мить, коли Рауль забіг у той темний провулок, він чітко почув деренчання змішане зі звуком попередження, що примусило б будь-кого захотіти затулити вуха.

Ніби боячись того, що їх можуть побачити, купа силуетів розбіглися в сторони й чкурнули хто куди.

І на їх місці залишилося… тендітне дівоче тіло, яке було притулене спиною до стіни будинку.

- ФІНА!

Срібноволоса дівчина якось спромоглася підняти голову й поглянути в бік голосу.

- Рауле…

З руки дівчини випромінювалося тепле й рожеве магічне сяйво, від якого й досі продовжував дзвеніти той звук тривоги.

Коли вона помітила фігуру Рауля, вона… На її обличчі з’явилася слабка посмішка.

- Дивно, чи не так? Я б ніколи не подумала, що це будеш ти, Рауле. Це була… сирена проти грабіжників? Які дивні речі створили люди…

Нарешті зрозумівши, що Фіна виглядає досить незвично, обличчя Рауля застигло.

- Фіно, тобі щось болить?

- Та-ак… Моє плече. Але загалом у мене все добре, нічого страшного.

- Нічого страшного кажеш… Але хіба ж твоє обличчя не бліде, як крейда?

- Я потрапила в халепу…

Під рукою Фіни, якою вона закривала свіжу рану, швидко розпливалася червона пляма крові.

Отак міцно притискаючи дрижачу руку зі шматком одягу до іншої, Фіна перекривила рот, ніби видавлювала з себе безтурботну посмішку.

- Також вони відрізали моє волосся, але навіть так я думаю, що все обійшлося… Ніколи б не подумала, що мене знайдуть так швидко…

- Тебе знайшли…

Тут очі Рауля стали нагадувати очі викинутої на берег риби.

- Фіна, ти вже ставала мішенню раніше!?

У цю мить очі Фіни здригнулися, ніби кажучи: «От лайно…». Коли вона схвильовано відвела погляд від Рауля, то міцніше обійняла своє тіло, намагаючись так прикрити своє поранене плече.

- Фіно! Ой… ФІНА!!!

Навіть коли він прямо спитав її, вона не відповіла. Та ще й відвернулася від нього.

Певний час Рауль шоковано притискав свою руку до голови.

- Ну чому… Чому ти нічого не розповіла?

- Не твоя справа… – пробурмотіла Фіна, похиливши голову. – Це моя власна проблема.

- А ЩО ЯКБИ МЕНЕ НЕ БУЛО ПОРЯД!!!!!! – на весь голос закричав злий Рауль.

- Я хвилююся! Якби щось сталося з тобою… Це б… Це б… збільшило навантаження на мене! Саме так! Тоді б стало більше роботи, з якою я повинен був би мати справи, і… стало б менше мого вільного часу, і… ти ж нарешті стала корисною певною мірою… Щоб тебе чорти побрали…

Він продовжував без кінця молоти всілякі дурниці. Навіть для Рауля його слова здалися найжахливішими виправданнями, які можна було б вигадати у цей момент. І по правді, це не його справжні почуття.

«Блін… І чому все обернулося таким чином? Чому я так сильно хвилююся через демона, про якого я зазвичай думаю дещо…»

- Агов…

І ось перед очима Рауля…

Коли він різко підвів голову, Фіна дивилася прямо в його очі. Її губи ледь ворухнулися, коли вона нерішуче промовила це слово.

- Рауле, ти також вважаєш, що мені краще стати Королем демонів…?

- Ем?

Яке раптове питання…

- Чому ти запитуєш таку дурницю…

- Ну ти ж так хотів стати героєм, я права? Хотів же ним бути?

Після слів Фіни Рауль на кілька секунд в ступорі дивився на неї.

Коли він усвідомив їх зміст, його очі широко розплющилися від шоку. Фіна мило посміхнулася.

- Якщо б це був ти, то я вірю, ти б зміг. Сьогодні ти був таким крутим. Якби існував Король демонів… Якби я стала Королем демонів, Рауль неодмінно б став героєм.

Після цих слів Рауль схопився за свої груди, ніби задихався. Якого серце майже вистрибувало з грудей.

«Якби Фіна стала Королем демонів, я б міг стати героєм…»

Він відчув, як його кров закипала. Здавалось, саме серце кричало не своїм голосом, готове вибухнути у будь-який момент.

«Я майже став героєм, але у мене з під носа вихопили мою ціль, мрію всього мого життя. Мрію, через яку мені довелося пролити ріки й ріки сліз. Я плакав, плакав доти, поки не став лиш порожньою подобою людини, без мрій, без бажань. Я здався. Але…»

Якщо Фіна… Якщо ця дівчина стане Королем демонів… Я зможу…

- НЕ БУДЬ ДУРЕПОЮ!!!!! – викрикнув Рауль, труснувши головою, щоб прогнати ці зрадливі думки.

- Фіно, ти й справді дивачка! Чому ти раптово кажеш такі речі!? І що більш важливо, хто ці люди, які напали на тебе!? Виживші демони!? Або ж…

- Як я сказала…

А попереду Рауля, який своїми питаннями намагався приховати своє занепокоєння…

Була Фіна, яка ледь помітно припідняла кутики губ у щось схоже на посмішку…

- Ті хлопці напали на мене. Вони такі як ти… колишні герої…

Хоч слова були такі прості, але у Рауля пішло трохи часу, поки він усвідомлював їх значення.

Як тільки їх сенс дійшов до його мозку, його свідомість неначе відключилась. «Все таке біле… Я немов лечу…» Та незабаром голос Фіни привів його до тями.

- Оскільки Короля демонів перемогли, вони вже більше не можуть стати героями… Вони говорили, щоб я стала новим Королем демонів.

- … .

- Хоч вже минуло майже два роки з моменту гибелі мого батька… Людське суспільство й досі вирує. Всіх героїв звільнили, багато підприємств з виробництва зброї та обладунків обанкротилися, скоротилася кількість робочих місць, всі хвилюються щодо свого майбутнього…

- … .

- Все це було б відновлено, якби я стала Королем демонів. Все б налагодилося… Ось що вони сказали мені.

Рауль прикусив собі губи ледь не до крові.

Його пульс підскочив ще більше. У нього було запаморочення, все його тіло тремтіло.

Якщо казати правду, то він міг зрозуміти, чому колишні герої так думали. І це його ще більше ранило, бо ж і він таким був. Відновлення Геройської системи. Навіть Рауль не міг виразити словами, як сильно він бажав цього до даного моменту. Але зараз…

- Але… Але… Я не хочу ставати…

Сидяча дівчина перед Раулем ховала свої великі, але сумні оченятка в своїх долонях.

- Не хочу ставати Королем демонів…

Досі опустивши очі, вона намагалася приховати свої страждання, уткнувши голову в коліна, які вона зараз обіймала.

- Я завжди боялася батька… Короля демонів. Моє тіло завмирало перед ним, і я нічого не могла промовити. Навіть тоді, коли він причиняв мамі жахливі страждання, я не могла… Не могла сказати чи зробити хоч щось, лиш мовчки дивилася… Це було… так… нестерпно…

Її голос, її дрижачі губи й цей скорботний вираз обличчя. Невдовзі вона на якийсь час замовчала у схлипах.

- З того часу, як я стала достатньо дорослою, щоб зрозуміти, що коїться перед моїми очима, мені показали що Король демонів робить як батько. Спочатку я думала, що ті хлопці були слабкими, тож нічому дивуватися, але… Коли я побачила вирази облич демонів, яких мій батько безжалісно убивав, вони все більше нагадували мені мене та мою маму… Коли я почала запитувати в себе, який біль відчувають ті слабкі люди, коли їх вбивають, я ледь не задихнулася від одної лиш уяви. Я більше не могла думати, що це така природна річ, як всі мені говорили…

- … .

- Я не можу виразити це словами, але… мені це не подобається. Я не хочу стати такою, як мій батько. Я не хочу робити те, що він робив. Ось чому, коли почало здаватися, що мені потрібно стати Королем демонів після гибелі батька, я втекла… Я хотіла змінити свою долю…

Несподівано вона підняла голову. Дівчина поглянула на Рауля серйозним поглядом.

- Ось чому я прийшла у людський світ… у твій магазин.

«Так ось що воно», – подумалося Раулю.

Демони, які тільки й знали, що трощите всіх і все, не могли створювати щось своє… Але поставивши під сумнів «правильність» поведінки демонів, вона спробувала змінитися і… ось чому вона так віддає себе цій діяльності, що весь час вражало його до глибини душі.

«Хто я в порівнянні з нею…?»

Рауль відвів погляд, оскільки більше не міг витримувати натиск цієї щирої дівчини. Він затих. У Фіни досі дрижали очі, але невдовзі вона опустила погляд й самотньо пробурмотіла:

- Послухай, Рауле. Прошу тебе, не кажи менеджеру, що сталося зі мною.

- Ніби я зможу приховати щось таке важливе! – не зміг себе стримати Рауль. Фіна лиш похитала головою.

- Гаразд. Ці колишні герої не можуть діяти відкрито, бо їх розкриють. Вони ж хочуть знову стати героями, тож їм не потрібна погана репутація. Правильно кажу? Й до того ж я була такою неуважною й безтурботною, коли дозволила собі так сильно замислитися. Але я швидка, тож утекти для мене не складе великої проблеми у наступний раз.

- Але…

- Будь ласка.

Через її серйозний тон голову, Рауль проковтнув слова, які збирався висказати їй.

- Менеджер працює до глухої ночі, чи не так? Вона така зайнята людина… Тож краще не турбувати її моїми проблемами.

У її погляді була лиш одна рішучість.

Вона просила з таким слізливим виразом обличчя, що Раулю нічого не залишалося робити, як погодитися з нею.