Обсуждение:

Voytsik
3 мес.
#
>>26573
Як переклад просуваєтся ?

Як тільки здам сесію, то продовжу). Думаю тижні через 2.
AlfonsKnow
5 мес.
#
Як переклад просуваєтся ?
Ответы: >>26574
Voytsik
9 мес.
#
>>26570
Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)

Та ничего, уже привыкаю). Была сессия, скоро к хвостикам вернусь.
Amati
9 мес.
#
В соц. сетях не зависаю, не помню, не имени учетки, ни пароля, спасибо за и нформацию.
KUZY2X
9 мес.
#
>>26569
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?

Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)
Ответы: >>26572
Amati
9 мес.
#
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?
Ответы: >>26570
Voytsik
1 г.
#
>>26567
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?

Дякую, недописав)
AlfonsKnow
1 г.
#
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?
Ответы: >>26568
Swer15
1 г.
#
>>26564
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
При том если всё будет хорошо переведено с английского, или даже японского, то с украинского на русский можно переводить с минимальными потерями смысла. Хотя даже тут могут возникать сложности. Но ведь есть же с чем сверять)))
Voytsik
1 г.
#
Да, пока есть только иллюстрации, но перевожу как выходит, только вчера начал. Когда закончу 1 главу, открою её в открытый доступ. Если кому интересно, этот же перевод я выкладываю и на другом сайте.
Calm_one
1 г.
#
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
Ответы: >>26566
AdsliSotonist
1 г.
#
Почему на украинский переводят то, что я бы почитал на русском?.. 0_о
SaLapus
1 г.
#
Воу. Инновации? Нововведения? Крайне неожиданно.

Інтерлюдія. Дівчина-демон і дивний герой

- З тобою все добре? – почувся чийсь ніжний голос.

До цього часу дівчина сиділа навпочіпки, але зараз вона підвела голову та широко розплющила очі.

Що трапилося? Вона не знала.

Перш ніж вона встигла зрозуміти, постаті людей, які намагалися вбити її, вже зникли, а біля її ніг лежав труп чотириногого демона, якого натравили на неї… А коли вона схвильовано огледілася, то помітила силует молодого хлопця, що був одягнутий в срібно-синюватий обладунок.

Чоловік з волоссям каштанового кольору поглянув згори на неї. Його вираз обличчя був спокійним.

Вона не розуміла, чому він простягає до неї свою руку. І щоб це зрозуміти, вона з цікавістю подивилася йому в очі.

- Хм? А ти раптом не дитина демона? – пробурмотів він до себе, та здивувався в момент, коли їх очі зустрілися. Й після цього він також широко розплющив свої карі очі.

- Як неочікувано… А я був переконаний, що ти людська дитина, яку вони викрали.

У цю мить дівчина відчула, ніби щось знову закипає під її шкірою.

Він людина… І схоже на те, що ця людина належить до того небезпечного типу, який зветься «Герой». Саме ці дияволи без жодного жалю убивають нас, демонів. А на додачу вони відрізають наші пальці та забирають з собою як бойові трофеї.

Дівчина підняла брови, щоб приховати свій страх, та поглянула прямісінько на нього суворим поглядом. Проте не було схоже, що чоловіка непокоїть її боязлива реакція. Він спробував стати на рівні її очей, тож також присів на землю. А дівчина досі продовжувала дивитися на нього таким грізним поглядом, що здавалось, от-от укусить його.

- … !

Коли він зазирнув в очі дівчини, це змусило її довге та блискуче сріблясте волосся задрижати, а її тіло заціпеніло.

- Це вперше, як я бачу когось такого, як ти, – тихо пробурмотів він голосом, що не виражав хоч якогось занепокоєння. – Хе-хе, очі у маленьких демонів блакитні, так? Оскільки з моменту мого прибуття сюди я не бачив жодної дитини, то я гадав, що демони вже народжуються великими. Може тебе штучно виростили чи щось подібне. Не знаєш? Бо навряд чи хто може так блистіти…

- Ні, жартую. Звичайно, ти не така.

- Якби ми вийшли в зовнішній світ, нас би вбили інші, – ні на мить не замислююсь, проказала дівчина ці цілком безтурботні слова.

- Навіть якщо ви діти?

Тут очі дівчини зблиснули, бо її здивувало питання цього чоловіка.

- Ем? Ти ж знаєш, що діти слабші й не можуть бігати так швидко. Тож будь-хто може вбити їх. Хіба вони не легка здобич, щоб вирвати їхнє ядро та поглинути їх магічну силу?

Після цих слів настала черга дивуватися молодого хлопця.

За мить він труснув головою та обурено викрикнув:

- Яке жахіття! Діти мусять бути захищеними! Ви повинні захищати слабких! – він не міг повірити своїм вухам.

- Чому ми повинні захищати слабких? Слабкі існують лиш для того, щоб прислуговувати сильним. Слабких з’їдають, виживають лише сильні. Хіба це не природно?

Здавалось, ці слова цілком підірвали його дух. Він нахмурився й кілька разів зітхнув у скорботі.

- Це… це справді так? Такі речі діють навіть до таких дітей, як ти? – спитав він, а сам пильно вдивлявся своїми прищуреними темно-карими очима на дівчину. Врешті він спитав:

- Отож ти знаєш, що тебе тут вб’ють. Але чому ти тут?

- Ну… – її очі забігали зі сторони в сторону, ніби її щось бентежило. А потім її погляд наткнувся на перстень на її пальці… Трохи пізніше дівча стривожено промовило:

- Мати… помирає. Вона дуже слабка, і… Я чула, що в цьому лісі ростуть трави, які можуть зцілити будь-яку хворобу…

- Ти любиш свою мати, чи не так?

- Люблю? – з подивом перепитала вона, бо ніколи не чула це слово у такому контексті.

- Що… ти маєш на увазі? Я просто хочу побути з моєю матусею трохи більше часу. Коли я з нею, у мене в грудях стає так тепло-тепло… Я не можу виразити це належним чином, але я хочу бути з моєю матір’ю довше, якомога довше… АЙ! – нерішуче пояснювала дівчина, але раптово вона відчула якийсь дотик до своєї голови й заціпеніла від страху. Проте, коли вона боязко підвела голову, перед нею був лише цей хлопець, на обличчі якого була надзвичайно лагідна посмішка.

Погладжуючи її голівку, юнак посміхнувся доброю посмішкою та промовив:

- Я допоможу тобі з цим.

- Що… Допоможеш ме-ені? Ти ж герой, чи не так? Ти прийшов знищити нас, я права?

- Я не можу залишити дитину в біді саму. Я повинен захистити тебе… розумієш? – відповів герой ніжним голосом та ще раз ласкаво поглянув на неї.

Навіть коли її голову пестив один з тих престрашних героїв, чиїм покликанням було вбивати їх… Чому? Чому вона відчувала той самий затишок, що з’являвся у неї, коли вона була зі своєю матусею?

- Ти… дивак… – прошепотіла дівчина тихим голосом, ледь стримуючи своє тремтіння, та відвернула голову.

- Чому ж, ти правильно все кажеш, – охоче погодився юнак та ще раз посміхнувся до дівчини.

****

Цей герой… цей юнак володіє справді грізною силою.

Безліч разів на цю пару нападали демони. Дівчина, що сама була демоном, і він – людина. Проте магія, яку чаклували демони, без сліду розсіювалася як тільки торкалася обладунків цього героя. А коли він здіймав свій меч, то спалахувало всепоглинаюче сяйво, що відправляло поранених демонів на той світ, й вони нічого не встигали сказати у відповідь, окрім передсмертних криків болю.

- Ти дивовижний… Ти знаєш це?

Після такого щирого захоплення юнак лиш нерішуче почухав потилицю.

- Н-ні, це такі сильні магічні предмети, а не я.

- Магічні предмети?

- Так. Ми не маємо такої сильної магічної сили, як у цих дурнів, що нещодавно нападали на нас, тож замість того ми винайшли технології, що можуть використовувати ще ефективнішу магічну енергію. Як цей меч та обладунок, – сказав юнак та з посмішкою погладив свої лати, ніби вони були коханням всього його життя.

- Їх для мене створила моя молодша сестра. Ці речі можуть бути лише моїми, оскільки я її брат. Гадаю, що вона геній у сфері магічних схем. Тут закладена спеціальна структура, що дозволяє обладунку поглинати демонічну магію, а потім вивільняти її через лезо мого меча. Це й справді дуже допомагає, не те що мої власні здібності.

- Не впевнена, що зрозуміла тебе повністю, але я думаю, що люди й справді щось з чимось…

- Оскільки ми слабкі, – почулася спокійна відповідь.

Дівчина мимовільно підняла голову.

- Тому що ми, люди, є слабкими створіннями, ми враховуємо чимало факторів й вигадуємо купу різних пристосувань. Бути слабким – це не означає здатися та опустити руки. Розумієш?

Очі дівчини знову широко розплющилися від такої відповіді. Витягнувши шию та ставши на носочки, вона довго та наполегливо дивилася на нього, поки нарешті не опустилася й зітхнула.

- Люди й справді щось з чимось… Чи не так?

Завдяки допомозі героя це дівча нарешті дійшло до бажаного місця.

У глибині хвойного лісу, який називався «Попелясто-Чорний Ліс», дівчина знайшла листки у формі гребінця, які виглядали так, ніби їх тримали довгий час під землею. Й тут вона підбадьорилася. За мить вона підбігла до іншого знайденого місця (вона побігла так швидко, що її спідниця почала тріпотіти на вітрі), опустилася на коліна посередині зарослів моху, та без жодних вагань щодо чистоти власних рук почала згрібати ними твердий ґрунт навколо коріння дерева.

Нарешті у її руках показалося помаранчеве коріння, й дівчина щасливо підняла голову. Коли вона помітила, що той юнак спостерігає за нею, то поглянула на нього та обдарувала його своєю повною гордості посмішкою.

Проте…

Раптово на обличчі дівчини пробігла хвиля переляку, й вона міцно схопила лікарські рослини своїми рученятами.

- Щось… трапилося? – юнак мимовільно зробив здивоване обличчя. Коли герой спитав дівчину, вона тихо прошепотіла у відповідь:

- Вже надто пізно…

У цю мить дівчина взяла лікарські рослини, які вона з таким завзяттям збирала ще кілька хвилин тому, та жбурнула їх у хащі темного лісу.

Невеликий пучок трав беззвучно зник серед густих кущів та зарослів дерев.

- Чому… Чому?

Попереду юнака, який розгублено бурмотів про себе, понуро стояла дівчина та показала йому перстень, що було на її брудному, вимащеному землею, пальчику.

Коли він напружив очі, то зміг побачити, що оправа її персня була порожньою, й на її місці залишилися лиш уламки, що нагадували тріснутий самоцвіт.

- Мамин Камінь Долі зламався… Мабуть, батько вбив її. Тепер, скоріше за все, я нічого не зможу зробити…

Юнак нервово сковтнув, як почув ці жорстокі та байдужі слова.

Проте на відміну від того, що слід було очікувати після таких слів, дівчина перед ним залишалася неймовірно стриманою. Нарешті юнак спитав з деяким ваганням:

- Ти не будеш… плакати?

- Плакати? – здивовано спитала дівчина, опустивши очі до землі. – Чому я повинна плакати? Це не таке відчуття, як біль, бо ж у мене нічого не болить.

- «Чому», питаєш ти… Ти хотіла бути зі своєю матір’ю, так? Хіба тобі не сумно?

- Що так… «сумно»?

До цього юнак спитав спокійним голосом, але після зустрічного питання він, здавалось, розгубився на мить.

Але не зважаючи на її голос, вона зіщулила очі. У її блакитних очах виднілися ледь стримувані сльози.

- Це те… можливо… коли твої груди… хочуть розірватися? Коли стає важко дихати? Коли ти відчуваєш, як у твоїй душі щось розбивається вщент та… немов щось таке дороге вирвали з тебе?

- … .

- Тож люди навіть мають слово для такого стану…

- Люди й справді щось з чимось, так… – прошепотіло дівча, та юнак поглянув на неї.

Деякий час він мовчки стояв, але врешті промовив:

- Пробач… – стиха пробурмотів він. – Мені так шкода… До цього моменту я завжди вважав, що ви демони не можете переживати любов чи доброту…

Любов… Доброта?

Вона була збентежена до глибини душі потоком почуттів, які вирували в її грудях. Вона навіть не знала назв цих почуттів, а юнак перед нею знову заговорив про невідомі для неї поняття.

Підвівши погляд, вона наткнулася на його посмішку.

- Але я помилявся. Ти також відчуваєш їх, ці почуття, чи не так? Ти просто не усвідомлюєш їх повною мірою…

- Ти… насправді ти гарна дівчина, хіба ні? – промовив він, посміхнувся ніжною посмішкою та обережно погладив її голову.

Коли вона зрозуміла це, з її очей потекло ще більше сліз.

Її матуся померла. Вона більше не зможе зустрітися з нею знову.

Так ось, що означає слово «сумно»…

Нездоланний біль у грудях, від якого вона задихається.

Відчуття втрати огорнуло її, сльози не припиняли текти струмками по її обличчі, нагадуючи мініатюрні водоспади.

І колір очей цього юнака, які дивилися на неї, здавався таким глибоким, що, здавалось, поглине її всю. Так поглине, як і Камінь Долі її матері, що та подарувала своїй коханій дочці.